Мандрівник | Повідомлення # 1 |
Сержант
Група: Користувачі
Повідомлень: 28
Статус: Offline
| САМОСИРОТА УКРАЇНСЬКА...
Із циклу: "Не вигадані історії..."
Середньостатистична /за доходами/ громадянка України Одарка Валентинівна СиротИна-Казанська знайшла в інтернеті стару шкільну подругу /30-ти річної давності останнього спілкування/ - десь у Тамбовській області Росії - і, в запалі радості відновленого контакту, ТАК їй /подрузі/ дохідливо-слізно і барвисто-хвилеподібно виклала тези про своє сьогоднішнє, на кшталт незавидне, життя в Україні, що САМА повірила в те, ЩО НАПРИЧИТАЛА, а подруга /вчителька середньої школи/... школи з російської глибинки/ - конкретно розридалася в близько перед інфарктному стані й надіслала Валентинівні панічне повідомлення на кшталт: "Валентинівно, а Валь! Протримайся всього доби три! Я тобі, поки що, щоб ви там із голоду не скопитилися, - вишлю зараз же одноразово доларів 300 на хліб чорний, а сама до тебе днями терміново вилітаю, щоб ЕВАКУЮВАТИ в Росію..." Сім'я В. Сиротіної з нетерпінням чекає на евакуацію. МОЖЛИВА ХАЛЯВА! Усі готові!
|
|
| |
КаринаКолесник | Повідомлення # 2 |
Сержант
Група: Користувачі
Повідомлень: 39
Статус: Offline
|
|
|
| |
Мандрівник | Повідомлення # 3 |
Сержант
Група: Користувачі
Повідомлень: 28
Статус: Offline
| САМОСИРОТА УКРАЇНСЬКА... ЧАСТИНА 2. :D
...Липень 2013 року. Громадянка України шістдесятирічна Одарка СиротИна-Казанська стоїть у холі аеропорту "Бориспіль", де разом зі своїм дорослим молодшим сином Остапом зустрічає близько 6-ї ранку літак із Росії рейсом "Новосибірськ - Київ". Зустрічає свою давню подругу, лікарку з російської глибинки, Мотрону Іванову, - ту саму, яка хотіла в серцях вислати їй 3 місяці тому 300 доларів на хліб насущний та евакуювати в Росію... Ні, ситуація прояснилася, а Україна, як країна, виявилася, під час подальших дебатів, такою привабливою, що Мотряна летить на крилах дружби до Одарки з дев'ятирічним онуком - "погостювати на піврічку", а там, каже, - подивимося... Прибуття лайнера ще не оголосили, душу О. Сиротіни-Казанської засльозили дитячі спогади... ... Липень 1964 року. Туркменська РСР, місто Кизил-Арват. Юна піонерка громадянка СРСР Одарка Казанська закінчила 4-й клас місцевої середньої школи на "відмінно", за що її було премійовано поїздкою до всесоюзного піонертабору "Артек". Незабутні враження і - там же - нова найкраща подруга Мотрона, - теж з однієї з колишніх азіатських радянських республік... Потім довге - майже двадцятирічне - листування з нею поштою, втрата листування і, нарешті, нове відновлення інтернетом три місяці тому /через 30 років/ листування і дружби... ... "Прибув літак рейсом № 7777 - Новосибірськ-Київ..." В Одарки на ліве око накотилася зрадницька сльоза, а за хвилину і на праве. Але вона мужньо відкинула спогади, дістала з сумки саморобний плакатик розміру А-3 з написом великими буквами "ОДАРКА" і /нижче, але дрібніше/ "СССР" і притиснула плакатик до грудей... Син виразно підказав: "Бажано написом назовні". Мовчки погодилася, перевернула тремтячою рукою плакат написом назовні. Через півгодини /після митного контролю/ з'явилися перші пасажири рейсу № 7777... І ось вдалині у витягнутих догори руках пасажира з'явилося барвисте гасло (розміром "на око" А-2) - великими буквами "МАТРЕНА", а трохи нижче і дрібніше, - "АРТЕК". Ноги підкосилися... Син підтримав. Викрикнула привітальне гасло... Син виразно- боковим голосом - підказав: "Кричати - хай живе наш рідний Путін!" - не обов'язково. Тебе й так уже всі запримітили й обходять з побоюванням стороною...". Мовчки погодилася, машинально випнула губи для поцілунку - "трояндочкою"... І ось зустріч: вони кинулися на грудях одне до одного у взаємний "засос", забувши про сина й онука, і, опісля, - тихо розридалися. Остап, обережно підштовхуючи, підвів їх, як сліпих, до вільної лавки. Сіли майже акробатично - не послаблюючи міцних обіймів. І заревіли, як дві подуги-білуги... Тепер заревіли так голосно і жалібно, що заглушили ревіння турбін Боїнга рейсом "Київ - Тель-Авів", що злітає поруч... До таксі йшли майже бічною інохіддю, взявшись міцно за руки, дивлячись розмазаними очима одне на одного і, щось /кожен своє/, голосно кажучи одне одному. Син з онуком уважно стежили, щоб подруги по ходу не розпласталися, або, що ще гірше, не порушили стеклодвері українського аеропорту...
|
|
| |