| Перехожий | Повідомлення # 1 |
 Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 8
Статус: Offline
| Розлучення і дитина
Діти після розлучення
На жаль, але тема дуже сумна... Розлучення батьків дуже сильно позначається на дитині, діти після розлучення батьків часто поводяться неадекватно, або просто закриваються в собі...
Що робити, щоб діти після розлучення нормально себе почували морально?! І взагалі Ваші думки з цього приводу, адже тема розлучення і дитина дуже гостро стоїть перед багатьма батьками...
|
| |
| |
| Nasar | Повідомлення # 2 |
 Підполковник
Група: Користувачі
Повідомлень: 132
Статус: Offline
| Цитата Перехожий (  ) Розлучення і дитинаДіти після розлучення
На жаль, але тема дуже сумна... Розлучення батьків дуже сильно позначається на дитині, діти після розлучення батьків часто поводяться неадекватно, або просто закриваються в собі...
Що робити, щоб діти після розлучення нормально себе почували морально?! І взагалі Ваші думки з цього приводу, адже тема розлучення і дитина дуже гостро стоїть перед багатьма батьками... |
| |
| |
| Антоніна | Повідомлення # 4 |
 Лейтенант
Група: Користувачі
Повідомлень: 69
Статус: Offline
| Цитата Фонтан ( ) Іноді равзод - це краще, ніж жити з батьками, які постійно кричать і б'ються |
| |
| |
| dianochka | Повідомлення # 8 |
 Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 5
Статус: Offline
| Розлучення... А як же діти?
Багато сімей, які переживають розлучення, перебувають під впливом типової ілюзії: ненависний чоловік, як за помахом чарівної палички, зникне, він розчиниться в повітрі або щось на кшталт цього. Але в більшості випадків, коли в сім'ї є діти - реальність виглядає зовсім інакше.
Багато батьків сподіваються, що дитина перенесе ситуацію розлучення спокійно і засмучуються, коли цього не відбувається. Насправді всі діти важко переносять розлучення батьків і це абсолютно нормально. Просто одні з них проявляють свої переживання, інші теж страждають, але не показують цього.
Ба більше, прояв зовнішнього спокою в ситуації розлучення дуже часто свідчить саме про те, що зараз-то і починається невротичний розвиток дитини.
Що відбувається?
Діти реагують на розлучення батьків розгубленістю і страхом. Річ у тім, що в переживаннях дитини рішення батьків розлучитися - це не розлучення батьків одне з одним, а розлучення одного з них із самою дитиною. Сильні страхи долають її не тільки через втрату (найчастіше) батька, а й через побоювання втратити ще й матір. Адже батьки пояснюють розлучення так: "Ми не розуміємо більше одне одного, і до того ж, ми так часто сварилися". А яка дитина не свариться з матір'ю взагалі й особливо в цей важкий для всіх післярозлучний час? І вона починає думати: "Можливо, настане момент, коли мама розлучиться і зі мною теж? Адже з батьком вона вже розлучилася".
Одні діти відчувають безсилу лють від того, що почуваються покинутими. Інших дітей мучить почуття провини і тоді вони думають: "Я був поганий, тому тато пішов від мене". Це відбивається, своєю чергою, на почутті власної повноцінності: "Я не гідний любові, тому я не можу нікого втримати". Одна дівчинка дізнавшись, що батько поїде від них, бо постійно свариться з мамою, сказала: "Я бачу, що ви одне одного не розумієте і більше не любите. Але навіщо йому переїжджати, адже він може жити в моїй кімнаті!" Зазвичай діти реагують на розлучення глибоким сумом. Фахівцям відомо, яка важлива вона для подолання наслідків розлучення.
Усі ці реакції абсолютно нормальні й просто необхідні для відновлення душевної рівноваги. Страх змушує багатьох дітей регресувати, вони знову "чіпляються" за мамину спідницю. Це лише безневинна спроба знову відновити довіру, яка так постраждала через розлучення. Тож дитина змушена знову, як у ранньому дитинстві, постійно контролювати присутність матері.
Перша допомога.
Перш за все, дитину слід звільнити від почуття провини. Батьки можуть це зробити лише тим, що візьмуть відповідальність на себе. Батьки мають пояснити дитині, що тато розлучився з мамою, а не з нею, і, незважаючи на розлучення, тато продовжує її любити. Дитині треба дозволити переживати сум. Мати не повинна приховувати від дитини свою печаль, боячись, що вона її ранить. Дуже важливо пояснити їй, про що сумує мама. Тоді це почуття не ранить, а навпаки, сприймається як підтримка.
Якщо ж батьки не надають цієї "першої допомоги", дитина залишається сам на сам зі своїми стражданнями. Нерозуміння ситуації викликає в дитини розгубленість, страх і злість на батьків за те, що вони є причиною її страждань. Але крім цього в неї є й любов до батьків. У цій ситуації саме любов починає сприйматися, як небезпечне почуття, бо саме вона призводить до страждань.
Таким чином, у душі дитини формується невротичний конфлікт - між коханням і ненавистю, між агресивністю та потребою в почутті захищеності. І коли ці конфлікти стають нестерпними, вони просто перестають усвідомлюватися дитиною. У сім'ї стає спокійніше, тому що дитина навчається переживати свої страхи всередині, не говорячи про них. Але це не допомагає розв'язанню конфлікту, а лише спрямовує його в інше русло - дитина стає замкнутою або агресивною, часто хворіє, зазнає труднощів у навчанні та спілкуванні з однолітками й дорослими.
Замкнуте коло.
Прийняти таку поведінку дитини батькам дуже непросто тому, що вони самі в цей час потребують допомоги та підтримки. І часто відбувається так, що замість того, щоб надати дитині справжню допомогу, оточуючі борються із зовнішніми проявами її горя. Наприклад, дитину лають, коли вона починає поводитися, як маленька. Таким чином, дорослі несвідомо і ненавмисно тільки посилюють її страх. Дитина боїться остаточно втратити батька через те, що з'являються труднощі в їхніх зустрічах. Посилюється страх втратити також і матір, бо дитина помічає її злість щодо неї, коли вона проявляє свої симптоми. Треба лише замислитися над тим, як почувається дитина, коли один із батьків проклинає іншого, в той час як сама дитина відчуває в собі незнищенну любов до того, кого так проклинають. Але це не подобається мамі чи татові. "Як же вони будуть мене й далі любити, якщо я так мало відповідаю їхнім очікуванням?!"
Захисні стратегії.
Насправді, батьки, нездатні зрозуміти і прийняти стан дитини, зовсім не егоїстичні. Просто вони в цей період не можуть бути іншими. Чому так відбувається?
Дітям після розлучення необхідні були б такі досконалі батьки, яких не буває в природі. А батьки, своєю чергою, і насамперед той, з яким залишилася дитина, потребують у цей важкий і для них час дітей, які були б такими невибагливими і самостійними, якими вони ще ніколи не були.
Спільна відповідальність за розлучення передбачає хоча б мінімальну довіру до партнера. Але, як правило, довіра в більшості ситуацій розлучення постраждала найбільше. Колишній чоловік в очах іншого найчастіше здається егоїстичною, злою і небезпечною людиною. І якщо це так, то яка ж любляча матір чи який люблячий батько віддадуть улюблену дитину "чорту" чи "відьмі"?
Розлучення безпосередньо травмує і батьків, оскільки активізує їхні власні дитячі страхи розлуки та самотності. У такій небезпечній ситуації ми потребуємо безсумнівної любові хоча б однієї людини. А хто це, якщо не власна дитина? Це означає також, що мати або батько в ситуації розлучення повинні "застрахувати" собі любов, тому й застосовуються тут стратегії, спрямовані проти колишнього чоловіка, який став небезпечним.
Подолання почуття провини батьків щодо дітей - ймовірно, найскладніше з усіх психологічних завдань розлучених батьків. Впоратися з почуттям провини допомагають не тільки звинувачення на адресу колишнього чоловіка, а й надія, що розлучення не заподіяло дитині великого зла. Ця надія стає найпотужнішим мотивом заперечення або байдужості до страждань дітей, змушуючи розглядати їх як "дурниці", надокучливість, невдячність або пояснювати поганим впливом батька (матері). Саме це й заважає батькам зрозуміти реакції дитини як крик про допомогу, підтримати її, надати їй цю допомогу.
Часто розлучення сприймається як соціальне падіння і самотність. "Я схильна до страхів, як колись у дитинстві. У страху перед самотністю я повертаюся до власних батьків. Я відчуваю жахливе почуття провини, тому що я була не досить хороша. Я переживаю образу, бо мене покинули". Усе це страждання розлучених батьків. Тому багато батьків потребують якоїсь помсти або розплати колишньому чоловікові, який заподіяв стільки зла. Як же можна допустити, щоб цей чоловік, який так підступно мене кинув, і далі купався в любові моїх дітей, та ще й як "променистий недільний тато". Навіть за всієї його відповідальності, він влаштований краще за мене матеріально і не має дбати про те, щоб діти вчасно йшли спати, робили домашні завдання, підкорялися правилам поведінки.
Головне - усвідомити.
Для того щоб батьки могли допомогти дитині, вони мають спочатку допомогти собі. І не завжди це можна зробити самостійно тому, що захисні ілюзії, на яких будується поведінка батьків у цей період, не є свідомими. Справді, дуже важко пережити образу від відкидання, визнати свою невдачу у створенні сім'ї, почуття провини перед дитиною за заподіяні їй страждання, прийняти своє почуття люті й бажання помститися колишньому чоловікові. Але тільки здатність прийняти в собі ці руйнівні почуття зробить безглуздими захисні стратегії, що заважають вийти з порочного кола. А вже потім, вийшовши з нього, можна озирнутися і побачити ситуацію з іншого боку і, можливо, знайти інші рішення.
|
| |
| |
| Demin | Повідомлення # 9 |
 Сержант
Група: Користувачі
Повідомлень: 20
Статус: Offline
| Цитата Перехожий ( ) Розлучення і дитинаДіти після розлучення
На жаль, але тема дуже сумна... Розлучення батьків дуже сильно позначається на дитині, діти після розлучення батьків часто поводяться неадекватно, або просто закриваються в собі...
Що робити, щоб діти після розлучення нормально себе почували морально?! І взагалі Ваші думки з цього приводу, адже тема розлучення і дитина дуже гостро стоїть перед багатьма батьками... |
| |
| |
| Антоніна | Повідомлення # 11 |
|
Лейтенант
Група: Користувачі
Повідомлень: 69
Статус: Offline
| Цитата Перехожий ( ) Розлучення і дитинаДіти після розлучення
На жаль, але тема дуже сумна... Розлучення батьків дуже сильно позначається на дитині, діти після розлучення батьків часто поводяться неадекватно, або просто закриваються в собі...
Що робити, щоб діти після розлучення нормально себе почували морально?! І взагалі Ваші думки з цього приводу, адже тема розлучення і дитина дуже гостро стоїть перед багатьма батьками... |
| |
| |
